Кримінально-процесуальне право та криміналістика

ЖОВТАН Ю.В.

доктор філософії, адвокат,

керуючий партнер АО UnityLex

ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4595-2887

УДК 343.139; 343.98

ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ОСОБИ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ В СИСТЕМІ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

У статті проаналізована практика пред’явлення особи для впізнання у кримінальному провадженні. Визначено його нерозривний зв’язок з проведенням допиту і слідчого експерименту, залежність і значущість їх результатів для проведення повноцінного досудового розслідування. Обґрунтовується, що рішення стосовно пред’явлення особи для впізнання повинно прийматися тільки з метою її ідентифікації. Ця обставина суттєво впливає на предмет допиту, проведення перевірки показань під час проведення слідчого експерименту. Констатується, що пред’явлення для впізнання особи є процесуальною формою використання образу правопорушника у пам’яті особи-очевидця для його ідентифікації. Підкреслюється, що ідентифікація за уявним образом є внутрішнім суб’єктивним психологічним процесом, який повинен піддаватися контролю шляхом виконання процесуальних вимог.  З’ясовано, що пред’явлення особи для впізнання є обов’язком слідчого тільки при умові отримання комплексу достовірних відомостей щодо загальних та окремих ознак зовнішності (у т.ч. особливих прикмет). На основі викладених положень зроблено висновки:

— пред’явлення особи для впізнання знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку з допитом особи-очевидця;

—  метою пред’явлення особи для впізнання є її ідентифікація, для чого під час допиту особи-очевидця повинен бути встановлений комплекс загальних та окремих ознак зовнішності (у т.ч. особливих прикмет);

—  при наявності  сумнівів у можливості допитаної особи ідентифікувати пред’явлену особу з-за складних умов сприйняття і стану її органів чуття проводиться  слідчий експеримент;

— результат пред’явлення особи для впізнання оцінюється як отримання прямого доказу причетності до кримінального правопорушення (винності), так й отримання  прямого доказу непричетності (невинності) та ін.

Пред’явлення для впізнання, як спосіб отримання доказів під час досудового розслідування, з’явилося у кримінальному процесуальному законодавстві значно пізніше від інших слідчих (розшукових) дій (далі СРД). Хоча метод узнавання й використовувався для ототожнення предметів і людей, він довгий час не мав процесуальної регламентації [1; 2]. В сучасних умовах пред’явлення для впізнання належить  до найбільш складних СРД. Особливо це стосується пред’явлення особи (найчастіше це підозрюваний у вчиненні кримінального правопорушення або особа, відносно якої є відомості про можливу її причетність). Аналіз слідчо-судової практики показує досить велике поширення помилкового ставлення до цієї СРД, що зумовлює чисельні процесуальні порушення, на які звертається увага в наукових публікаціях [3, с. 110]. Такі процесуальні порушення і тактичні помилки  надають суттєві підстави для сумнівів у достовірності отриманих результатів або взагалі роблять їх недопустимими доказами сторони обвинувачення у кримінальному провадженні. Такими помилками, зокрема є:

— неврахування тієї обставини, що суб’єкт впізнання має фізичні або психічні особливості, що роблять сумнівним можливість впізнання;

— учасник кримінального провадження, якому планується пред’явити особу для впізнання, вже впізнавав її поза процесуальної форми (наприклад, свідок, потерпілий були присутні під час переслідування і затримання підозрюваного);

— цілеспрямоване чи несвідоме показування учаснику кримінального провадження особи, яку планується пред’явити для впізнання;

— учасник кримінального провадження, якому пред’являється особа для впізнання, попередньо не допитувався про ознаки, за якими він спроможний впізнати особу, та обставини, за яких він її сприймав раніше;

— учасник кримінального провадження на попередньому допиті назвав ознаки особи, які є сумнівними для можливості її ідентифікації;

— наявність різких відмінностей у зовнішності та одягу особи, яка пред’являється для впізнання, і статистів;

— пред’явлення особи для  впізнання за фотографією при реальній можливості безпосереднього пред’явлення особи та ін.

Звісно, тактичні помилки у прийнятті рішення і невиконання процесуальних приписів у процедурі пред’явлення особи для впізнання є позитивним для сторони захисту у відстоюванні прав і законних інтересів підозрюваного. Тому, враховуючи поширеність процесуальних порушень, не можна погодитися з категоричним твердженням окремих авторів, що  пред’явлення для впізнання є одним із найефективніших СРД  у досудовому розслідуванні [4, с. 21]. Скоріш за все потрібно говорити про ситуативну унікальність і складність пред’явлення для впізнання, беручи до уваги проблеми ідентифікації особи за суб’єктивним уявним образом і дотриманням процесуальних правил, що й спонукає дослідження цього питання. У цьому контексті важливим питанням є визначення місця пред’явлення особи для впізнання в системі СРД, його зв’язку з іншими способами отримання доказів.

Метою  статті  є  висвітлення зв’язку пред’явлення особи для впізнання з результатами проведення допиту і слідчого експерименту.

Перш за все, потрібно відзначити, що збирання доказів у кримінальному провадженні відбувається шляхом виявлення і використання в доказуванні не тільки матеріальних, але й «ідеальних» слідів кримінального правопорушення. Тому в системі СРД, можна виділити окрему групу процесуальних дій, спрямованих на виявлення і використання ідеальних слідів — відомостей про суб’єктивні образи в пам’яті осіб, які сприймали кримінальне правопорушення чи окремі його обставини. Підкреслимо, що суб’єктивний образ, зокрема кримінального правопорушника формується у людей під впливом як об’єктивних факторів (умов сприйняття), так і суб’єктивних (стан органів чуття, спрямованість уваги тощо). Тому отримувані від учасників кримінального провадження відомості (показання) про особу кримінального правопорушника повинні піддаватися всебічній оцінці і перевірці. Групу СРД, спрямованих на виявлення і використання суб’єктивного образу правопорушника в пам’яті очевидців, складають: допит; слідчий експеримент щодо можливості допитаної особи сприймати об’єкт в певних умовах; пред’явлення підозрюваного для впізнання.

Допит. Допит поряд з іншими завданнями має на меті отримання відомостей про особу кримінального правопорушника, необхідних для його розшуку та ідентифікації. Зокрема, це стосується ознак зовнішності (анатомічних, функціональних, супутніх). Але ключовим питанням допиту у цьому аспекті є питання щодо можливості допитуваної особи впізнати правопорушника. Позитивна відповідь на це питання має суб’єктивний характер, проконтролювати яке слідчий має шляхом опитування особи про зовнішній вигляд і прикмети правопорушника, а також про обставини, за яких відбувалося сприйняття. Ці відомості повинні бути зафіксовані у протоколі, що є досить важливим для порівняння з результатами, отриманими під час фактичного впізнання. Якщо допитувана особа заявляє, що вона не зможе назвати прикмети, за якими впізнає особу, але зможе впізнати її за сукупністю ознак, то у протоколі повинно бути зазначено, за сукупністю яких саме ознак правопорушник може бути впізнаний. Такі правила допиту викладені у ч. 1 ст. 228 КПКУ з огляду на те, що саме результати допиту є підставою для прийняття слідчим рішення про можливість і доцільність пред’явлення підозрюваної особи для впізнання.

Слідчий експеримент. Якщо в результаті допиту у слідчого з’являються сумніви щодо можливості допитаної особи впізнати правопорушника попри її впевненість у цьому, то він може провести слідчий експеримент. Сумніви у можливості допитаної особи можуть ґрунтуватися на оцінці обставин, за яких відбувалося сприйняття (умови освітлення, відстань, погодні умови тощо), а також стану органів сприйняття цієї особи (зору, слуху). У цьому випадку проводиться слідчий експеримент, щодо можливості сприйняття (бачити, чути) ознак зовнішності ймовірного правопорушника допитаною особою за встановлених обставин. Метою такого слідчого експерименту є встановлення могла чи не могла допитана особа сприйняти ознаки зовнішності ймовірного правопорушника, достатні для його впізнання. Важливою умовою для його проведення є відтворення обстановки місця, де відбувалася подія, — вони повинні бути максимально наближеними до реальних умов. Результати слідчого експерименту можуть бути позитивними чи негативними і слугують підставою для прийняття рішення – пред’являти чи не пред’являти встановлену особу для впізнання. Таким чином рішення щодо здійснення пред’явлення для впізнання  знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку з результатами допиту і слідчого експерименту.

Пред’явлення підозрюваного для впізнання. При позитивних результатах допиту особи-очевидця та проведення слідчого експерименту приймається рішення щодо можливості пред’явлення запідозреної особи для впізнання. Підставою для позитивного рішення є встановлення наступних обставин  :

— допитана особа-очевидець впевнено заявила, що запам’ятала зовнішність кримінального правопорушника, зможе його впізнати і бажає це здійснити;

— під час детального опитування особа назвала такий комплекс загальних та окремих ознак зовнішності правопорушника, який не викликає сумнівів у можливості його впізнання;

— експериментальна перевірка можливості допитаної особи сприймати у відтворених умовах ознаки зовнішності людини надала позитивний результат.

При прийнятті рішення важливим є правильне розуміння сутності даної СРД, яка полягає в ідентифікації пред’явленої особи за ознаками зовнішності, що збереглися в пам’яті очевидця (потерпілого, свідка). Тобто йдеться про встановлення тотожності особи підозрюваного з особою кримінального правопорушника чи її відсутності, що передбачає наявність у пам’яті очевидця встановленого під час допиту комплексу загальних та окремих (у т.ч. особливих) прикмет. У зв’язку з цим видається важливим зауваження А.Ф. Волобуєва стосовно того, що метою впізнання не може бути встановлення групової належності (схожості) об’єкта, що пред’являється [5, с. 283-284]. Зауваження пов’язано з тим, що в окремих підручниках, навчальних посібниках і наукових статтях стверджується, що метою пред’явлення для впізнання може бути як ототожнення так і встановлення групової або родової приналежності об’єкта, що пред’являється [6, с. 331; 7, с. 156; 8,  с. 124]. Видається, що допустимість постановки завдання встановлення групової або родової приналежності підозрюваного виключається наступними процесуальними правилами, які можна вивести з редакції ст. 228 КПКУ:

— особа, яка перевіряється на причетність до кримінального правопорушення, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі (тобто особа повинна пред’являтися в однорідній групі осіб);

— особі, яка впізнає, пропонується вказати на конкретну особу, яку вона впізнала, і пояснити, за якими саме ознаками вона її впізнала (тобто не йдеться про «схожість» чи «подібність» — така термінологія не передбачається);

— пояснення ознак зовнішності, за якими відбулося впізнання, повинно співпадати з ознаками, попередньо зафіксованими у протоколі допиту.

Видається, що наведені процесуальні правила пред’явлення особи для впізнання однозначно свідчать тільки про завдання ідентифікації цієї особи. Тобто у такий спосіб вирішується завдання, чи є особа, запідозрена під час досудового розслідування у причетності до кримінального правопорушення тією самою особою, яка дійсно скоїла правопорушення. Таким чином йдеться  про спосіб встановлення істини у справі з використанням суб’єктивного образу кримінального правопорушника у вигляді комплексу загальних та окремих ознак зовнішності, що закарбувався у пам’яті особи-очевидця. Слід  підкреслити, що фактичне пред’явлення чотирьох осіб є гарантією достовірності ототожнення однієї конкретної особи.

Але ж не факт, що особа, яка пред’являється, буде обов’язково впізнана – вона може бути непричетною до кримінального правопорушення. В цьому контексті пред’явлення для впізнання є важливим способом отримання прямого доказу вини або невинуватості особи. У цьому аспекті некоректним видається використання окремими авторами поняття тактичного ризику у зв’язку з побоюванням, що пред’явлений для впізнання підозрюваний не буде впізнаний [9, с. 53]. У зв’язку з цим виникає питання, чи зобов’язаний слідчий пред’являти  підозрюваного для впізнання у ситуації, коли допитаний очевидець заявляє про свою можливість впізнання кримінального правопорушника  і називає достатній комплекс ознак зовнішності, за яким він може здійснити це? Тобто, це ситуація, яку доречно порівняти, наприклад, з виявленням слідів рук, придатних для ідентифікації. Видається, що у такій ситуації слідчий для перевірки версії про причетність запідозреної особи до кримінального правопорушення має пред’явити її для впізнання. А сторона захисту, реалізуючи свої права і законні інтереси (п. 9 ч. 2 ст. 42; ч. 3 ст. 93 КПКУ), має право ініціювати (вимагати) проведення даної СРД з метою отримання прямого доказу для захисту від необґрунтованої підозри та обвинувачення.

Висновки. Підсумовуючи викладене, потрібно констатувати:

1) пред’явлення особи для впізнання знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку з допитом особи-очевидця;

2) метою пред’явлення особи для впізнання є її ідентифікація, для чого під час допиту особи-очевидця повинен бути встановлений комплекс загальних та окремих ознак зовнішності (у т.ч. особливих прикмет);

3) при наявності  сумнівів у можливості допитаної особи ідентифікувати пред’явлену запідозрену з-за складних умов сприйняття і стану її органів чуття проводиться  слідчий експеримент;

4) результат пред’явлення особи для впізнання оцінюється як отримання прямого доказу причетності до кримінального правопорушення (винності), так й отримання  прямого доказу непричетності (невинності);

5) при встановленні під час допиту особи-очевидця комплексу загальних та окремих ознак зовнішності кримінального правопорушника (у т.ч. особливих прикмет) сторона захисту, керуючись законними інтересами підозрюваного, має право вимагати пред’явлення для впізнання підозрюваного шляхом подання слідчому, прокурору чи слідчому судді відповідного клопотання.

Список використаних джерел

1. Самко А. В. До питання про становлення пред’явлення до впізнання як самостійної слідчої дії. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.Серія: Юридичні науки. 2012. Т. 25 (64). № 1. 2012. С. 319-325. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/k-voprosu-o-stanovlenii-predyavleniya-dlya-opoznaniyakak-samostoyatelnogo-sledstvennogo-deystviya/viewer
2. Конюшенко Я.Ю. Ґенезис інституту пред’явлення для впізнання за законодавством України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Випуск 2. Том 2. Ч. 2. С. 43–47.
3. Гусєва В. Проблеми ідентифікації особи за ознаками зовнішності під час розслідування кримінальних правопорушень. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2021. Вип. 2 (24). С. 109-122. DOI: 10.32353/khrife.2.2021.07.
4. Нирка Є. О. Особливості підготовки до пред’явлення для впізнання. Часопис Київського університету права. 2023. №3. С. 21-25. DOI: 10.36695/2219-5521.3.2023.03
5. Волобуєв А. Ф. Пред’явлення особи для впізнання: пред’являти чи не пред’являти. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2025. Вип. 80. С. 282–288. DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vla.2025.80.282
6. Криміналістика : підруч. для  студ.  вищ.  навч.  закл.  / К. О. Чаплинський, О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, Ю. А. Чаплинська.  2-е вид, перероб. і доп. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. Справ. Ліра ЛТД, 2017. 480 с. URL:
7. Гриненко К. В. Організаційно-тактичні засади пред’явлення особи для впізнання за зовнішніми ознаками. Південноукраїнський правничий часопис. 2020. №1. С. 155-159. DOI: https://doi.org/10.32850/sulj.2020.1.32
8. Тіщенко В. В., Подобний О. О. Криміналістика: навчально-методичний посібник / Тіщенко В. В., Подобний О. О. Одеса : Видавництво «Юридика», 2022. 236 с. URL: https://dspace.onua.edu.ua/server/api/core/bitstreams/27d635b0-3ef7-4509-8680-12739ea5a8e9/content
9. Лук’янчиков Є.Д., Лук’янчиков Б.Є., Микитенко О.Б. Підстави та процесуальний порядок пред’явлення для впізнання в кримінальному провадженні. Правовий часопис Донбасу / law journal of donbass. № 2(83), 2023. С. 51-55. DOI: 10.32782/2523-4269-2023-83-51-55